Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider Vinaora Nivo Slider
Вы находитесь здесь:Головна»Вінницька область»Липовець»Липовець

м. Ли́повець

Ли́повець — місто у Вінницькій області. Районний центр одноіменного району.
Розташування
Місто Липовець розташоване у центральній частині України на відстані 42 км на південний схід від областного центру м. Вінниці та 213 км на південь від столиці України.


Історія

Про наявність поселення на місці сучасного Липовця свідчать знахідки тут античних монет V ст. до н.е. – ІІ ст. н.е. Перша письмова згадка про Липовець датується 1545 роком. Також існує гіпотеза, що відзначене у Руському літописі за 1150 рік поселення Куниль лежало в межах Липовецького мікрорайону Скакунка.

Ще з початку XVII століття він став містом. Деякий час Липовець був більшим Вінниці і майже рівнявся Києву, зміцнившись на давньому чумацькому шляху під опікою князя Януша Острозького.

В березні 1651 року під стінами Липовецького Замку послані Богданом Хмельницьким полки розгромили ударний авангард польсько-шляхетських військ і забезпечили зняття облоги Вінниці, де оборонявся Іван Богун. За це польський полководець Стефан Чарнецький спалив місто, яке надовго опустіло. Але з 1796 року воно отримує власний герб, ставши центром Повіту Київської губернії. З 1923 року Липовець - районний центр, з 1925 року - селище міського типу Вінницької області. В 1941 році під селищем нанесений один з перших контрударів по німецько-фашистських загарбниках і розгромлено словацьку мотобригаду. Бої за визволення Липівця тривали два місяці. 12 березня 1944 року 38 армія змогла подолати ворожий вузол оборони і розпочала бої за обласний центр.


Липовець виник на давньому чумацькому шляху в верхній течії річки Соб в межах історичної землі Брацлавщини. Ці землі приваблювали уходників і входили в ареал формування українського козацтва. Жителі завжди були готові постояти за себе, адже неподалік проходив Чорний шлях і розпочинався Шпаків шлях татарських набігів.

В XVI столітті Айсин Верхній (як тоді звалось поселення) приваблює переселенців з Волині і з 1601 року переходить під власність найбільшого українського магната Януша Острозького. З 1602 року з'являється назва Липовець і він стає містом. В 1628 році тут нараховувалось 1100 будинків, або в півтора раза більше, ніж у Вінниці. Був свій староста — Ярош Чернявський.

З початком визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького його соратник Максим Кривоніс відбиває Липовець у магната Ієремії Вишневецького. В 1649 році Липовецька козача сотня входить до Кальницького полку. Його полковника Івана Богуна звільняють від облоги у Вінниці після перемоги полків Йосипа Глуха і Мартина Пушкаря під стінами Липовецького замку над ударними силами польського гетьмана Калиновського 19 березня 1651 року. За це через два роки польський полководець Стефан Чарнецький спалив Липовець і він надовго перетворився в звичайне село.

У XVIII столітті його кілька раз здобували гайдамаки, що стало основою сюжету історичної драми Івана Кочерги «Алмазне жорно». В цей час Липовець стає центром «губернії Липовецької» князів Любомирських, які спродують його графу Лукашу Струтинському. Він був першим дідичем, що замешкав у Липівці. Це сприяло його відродженню. Коли в 1775 році тут нараховувався 251 будинок, то після Струтинських — в 2 рази більше.

Місто Липовець - один із найдавніших населених пунктів області, відомий в літописах з 1545 року. Але воно існувало багато раніше в незапам'ятні часи: Липовець був форпостом, який стримував напади турків, татар та інших іноземних загарбників. В період визвольної війни українського народу 1648 — 1654 років Липовець - сотенне містечко Вінницького полку на чолі з прославленим полководцем Іваном Богуном.

В 1768 році Липовець опинився в центрі народно - визвольного повстання проти польсько-шляхетського гніту – гайдамацького руху.

Після другого поділу Польщі в 1793 році Липовець відійшов до Росії, став повітовим містом Київської губернії і йому високим імператорським указом був присвоєний герб у вигляді срібного бика на червоному фоні.

Після другого і третього поділів Польщі Липовець — центр округу Брацлавського намісництва, а з 1797 року — повіту Київської губернії. З 1804 року тут з'являється повітовий суд, тюрма, військові казарми, кінно-поштова станція (з 1833 р.). В поліції на чолі із справником нараховувалось 15 чол.

У 1803-1822 роках збудовується Католицький костьол, де першим настоятелем був син шведського Карла Густава барон Трухзес. У 1818 на пожертвування купця Таранова споруджується Соборно-Воскресенська церква, у якій пізніше розпочинав свою церковну кар'єру перший митрополит УАПЦ Василь Липківський. Була й синагога. Через місто проїжджали такі відомі люди, як полководець Петро Румянцев (1780 р.), поет Олександр Пушкін (1821 р.) і Тарас Шевченко (1846 р.). Онук власника Лишвця — Юліус Струтинський — став відомим польським письменником.

В Липівці ведеться антицаристська агітація, про що відомий філософ, герой книг Олександра Герцена, який в 1821 році вчився тут, Володимир Печерін, писав: «Полковник Пестель був нашим близьким сусідом. Його просто обожнювали... Офіцери безперервно просили про перевід в полк до Пестеля: «Там свобода! Там благородство! Там честь!».

Як відомо, полк, який стояв у Липовці, не зміг виступити через арешт керівника Південного товариства декабристів. Пізніше, в 1831 році, батько В. С. Печеріна, майор, брав участь у придушенні польського повстання, а син емігрував за кордон.

Кріпосницький Липовець не мав промисловості і нараховував лише 77 ремісників. Поміщикам належали 2 поташних заводи, 2 черепичних і винокуренний. Інші жителі чумакували, возили зерно в Одесу, ішли в найми. Не дивиною були пасіки у 200, 300,400 і навіть 2000 вуликів. У 1861 році населення міста склало 6290 чол., велику частку якого становили євреї.

«Важливість Липовця для Київської губернії полягає в тому, що в ньому зосереджується управління повітом» — писалось в одному із енциклопедичних словників. Липовецький повіт простягався від Очсрстні до Умані і мав площу 2428 кв. верст при населенні 211 тис. чол. Після реформи 1861 року через 3 роки утворюється міська Дума, яка фактично почала функціонувати з 1895 року.

Розвинулась місцева промисловість: 4 водяні і 1 паровий млини, 2 заводи мінеральних вод, пивоварений завод М. Жорницького, друкарня, дві махорочні фабрики, 2 цегельних заводи, чавунно-ливарна майстерня, 11 кузень. Було 120 торгових лавок.

В Липовці діяли двокласна (вищепочаткова) школа, комерційна школа (з 1910 р.), гімназія (з 1918 р.), лікарня (30 ліжок при 3-х лікарях), 1 бібліотека (з 1897 р.), 1 клуб, 2 готелі, пошта. На телефонній станції числилось 22 абоненти по місту і 8 — по повіту.

Напередодні першої світової війни, в 1913 році дано дозвіл Д. Данерману на електрифікацію Липовця, Я. Коботянському та Н. Бугаєвському на будівництво кінотеатру, промощено дорогу до залізниці Козятин-Христинівка.

В цьому ж 1913 році в Липовці вже проживало 13108 жителів.

Чимало з них займались революційною діяльністю. Липовчанин С. С. Наумов став активним членом Південно-Російського Союзу робітників, на смерть якого одеський пролетаріат відгукнувся віршем «Пам'яті складача Наумова». Відомі хвилювання селян у 1905 і 1917 роках. Інтелігенція міста збиралась на вечори до композитора Петра Столярського, де вільно висловлювали думки і декламували Тараса Шевченка.


Після скасування кріпацтва почався швидкий решток капіталізму. В 1870-1880 р.р. у Липовці було чотири млини, тютюнова фабрика,винокурня, цегельний,пивоварний заводи. Наприкінці століття діяли паровий млин,11 кузень, два підприємства штучних мінеральних вод, ливарно-слюсарна майстерня, два цегельні заводи, було 120 лавок і ларків. В 1913 році в місті проживало 13108 чоловік.

Населення Липовця брало активну участь у боротьбі проти кріпацтва, у революційних подіях 1905-19О7 р.р. 1917 року, під час громадянської Війни боролось за встановлення влади Рад.

В 192З році Липовець став районним центром Бердичівського округу, а з 1925 року селищем міського типу Вінницької області.

Згодом було організовано чотири колгоспи. В 19ЗО році створено МТС, а пізніше - міжрайонну майстерню капітального ремонту, були засновані промисловий і харчовий комбінати. Діяли промартілі, хлібопекарня, швейна майстерня, гранкар'єр. Розгорнулося шкільне і культурне будівництво.

Мирну працю липовчан перервав напад на країну фашистських загарбників. Важким випробовуванням стала війна, яка через місяць після її початку докотилась до берегів Собу. 22 липня 1941 року під Липівцем частини 12 Армії нанесли контрудар і розгромили словацьку мотобригаду, та наступного дня змушені були здати селище. Його жителька Анастасія Кузьменко звільнила чимало військовополонених з «уманських ям».

У Липовці фашисти зробили гетто. За роки окупації близько 2 тисяч громадян було розстріляно. Тому липівчани піднімались на боротьбу, діяли комуністична і націоналістична підпільні групи. В 1943 році фашистам вдалося зліквідувати їх керівників Олександра та Андрія Кукуруз, але не зламати рух опору.6 січня 1944 року радянські війська зайняли передмістя Гайсин і наступного дня весь Липовець, але ворогу вдалось оточити 4 дивізії 38 Армії. Бої за визволення селища по масштабах ветерани порівнюють з Курською дугою. Ворог перетворив Липовець в кістяк своєї оборони. Та 12 березня наші взяли його, чим відкрили дорогу для визволення обласного центру.

Сотні жителів селища воювали в складі діючої Армії. Липовчанин Абрам Зіндельс став Героєм Радянського Союзу, а Андрій Ковбасюк — повним кавалером Ордена Слави. Прославився «липовецький комдив» Валентин Вруцький, герой Малої Землі. Імена 341 земляка, які загинули в збройній боротьбі, занесені у Книгу Пам'яті.

Сотні липовчан билися на фронтах Вітчизняної війни. 12 березня 1944 року Липовець був звільнений від загарбників.

Після визволення у Липовці проживало 452 жителі. Та незважаючи на великі руйнування, засуху 1946 року, Липовець набув дальшого розвитку. З 1954 року існує одне колективне господарство, яке нині зветься «Відродження». Тоді в ньому було 3 великі електростанції. З 1960 року діє ремонтний завод (нині дослідний завод), з 1967 року відкрито музичну школу, значно відбудовано торговий центр. Крім того, у Липовці функціонує завод продтоварів, комбікормовий завод, цегельний завод, райдрукарня, молокозавод, комбінат кооперативної промисловості, кілька будівельних організацій, АТП-10544, дві лікарні, 4 школи, районне підприємство «Агромаш», райоб'єднання «Родючість», МРЕВ на кілька районів і т. д. Проводиться газифікація.

З 1991 року, з проголошенням незалежності України, стало діяти кілька осередків партій, утворюються орендні та кооперативні підприємства. Утворено фермерську асоціацію «Замчисько». Липовець - центр району Вінницької області, площею 0,97 тис. кв. км., у якому проживають 8 тис. чол.

Нині Липовець відомий як промисловий і культурний центр. Через нього проїжджали Т.Г.Шевченко та О.С.Пушкін. Тут народились: академік двох академій наук, палеонтолог і географ П.А.Тутковський, Герой Радянського Союзу А.М.Зіндельс, повний кавалер ордена Слави А.О.Ковбасюк, першопроходець БАМу Герой Праці О.В.Бондар, композитор П.С.Столярський та інші відомі люди…

Курсы НБУ на сегодня